«Я працювала по 17 годин щодня»: рецепт успіху від Наталії Шпундри 

Із Наталією ми поговорили про те, який він, шлях від офіціантки до директорки. Чи й досі офіціантів вважають непрестижною професією? Та чи повинно керівництво прибирати стіл після відвідувачів?

 

 Читайте у нашому ексклюзивному інтерв’ю спеціально для City.News

Далі пряма мова
24862631_1497814993671364_73550441482808

«Я дуже хотіла сумку. Та грошей не було. Тому пішла на «Дружбу народів» продавати картоплю»

Працювати я почала ще зі школи. Перші свої копійки заробила в 14.  Я продавала картоплю. Потім подалася в кондукторки. Справа не з легких. Кожного дня підйом о 5 ранку. Це виснажувало. Треба було щось змінювати…

 

«На жаль, Ви надто молода…»

Мені виповнилося 19. Я хотіла влаштуватися за фахом – працювати в аграрній фірмі. На руках у мене був червоний диплом. Та навіть він не допоміг. Моє бажання «обламав» мій вік.

Тож вирішую піти здобути ще одну професію. Поступила на облік та аудит.

І гроші тепер потрібні були ще більше.

74893788_2481574115295442_22250998058922

«Думала, попрацюю офіціанткою кілька місяців. А паралельно шукатиму нормальну роботу»

Уперше з професією офіціантки я познайомилася майже 20 років тому. Оголошення про вакансію знайшла в газеті. Пішла на стажування в один тодішній черкаський заклад, якого наразі вже нема. «Попрацюю тут кілька місяців, поки шукатиму щось нормальне», думала я. Відтоді минуло 20 років. Як бачите, я досі тут – у ресторанному бізнесі.

 

«Я дякую тим людям, які подивилися на мій червоний диплом і сказали, що я їм не підходжу»

Страшно подумати, як все склалося б, якби мене взяли на ту агрофірму. Напевно, сиділа б закрита в чотирьох стінах і порпалася в купі паперів.

А так: кожен день – рух, знайомства та нові враження. 

178766831_4261544497209800_2028018766341

У «Престо» я – вже 11-тий рік. Сюди мене запросили на посаду адміністраторки. А вже через місяць я обіймала посаду  директорки.

Та перед цим званням – мільярд сходинок зростання: понад 10 років офіціанткою і барменом.

Без цього ніяк! Аби бути професіоналом, слід пройти всі щаблі, щоб знати справу зсередини.

Було все: і хвилини відчаю, і моменти піднесення. Утім навіть думки не припускала, що це НЕ моє.

«Найважче було навчитися розмовляти з людьми просто так – без приводу і з посмішкою»

Люди дуже відчувають, коли ти невпевнений, чогось боїшся. Відвідувачі «сканують» тебе. І якщо ти зляканий, то це тяжко і тобі, і клієнтам. І от професія офіціанта дуже допомагає справитися з цими бар’єрами. Подолати свої кордони.

«Мій робочий день був 17 годин. Бо коли робиш, те що любиш, то втома перетворюється в енергію»

До появи дитини, мій робочий день був 17 годин. Я прибігала на 9 ранку, а додому потрапляла о третій ночі. І я не знала, що таке втома.

 

«У відпустці я не була вже чотири роки»

Я, як і всі, емоційно вигораю. Це нормально. Але, щоб мої думки переродилися з «хочу змінити цю сферу» на «як я це люблю» потрібно три дні. Я – за активний відпочинок. Для підзарядки люблю виїжджати сім’єю на човні до Дніпра.

А ще мені допомагає вміння не концентруватися на чомусь одному. Це може випалити зсередини.

IMG_6838.jpg

«Ставлення людей до персоналу – ось що мені болить»

Є люди, які ціленаправлено приходять зіпсувати настрій. Їм все не так, якщо ти навіть вклав у це всі сили й душу.

Утім я вчу свою команду не сприймати це на особистий рахунок. Дуже багато офіціантів іде в роздягальню і плаче. Треба навчитися посмішкою відповідати таким людям.

 

«Ви й досі думаєте, офіціант – це не престижно?»

«Персонал – це НЕ непотріб!»

Коли я відпочивала в Туречинні, то там більшість офіціантів – люди 40+. У нас – 18-річні студенти, яким конче потрібні гроші. Та насправді, в Україну вже потроху приходить інакше ставлення до цієї професії. Наприклад, у київських високих ресторанах більшість персоналу – люди за 30. Які фахові і заробляють чималі кошти. Про Черкаси поки не можу сказати, що така культура є.

Та все ж, люди більше відвідують Європу і завдяки цьому, думаю, зменшується стереотипність у ресторанному бізнесі.

P70821-113750.jpg

«Професійний офіціант – це своєрідний психолог»

Знаходити спільну мову з людьми – перше, що навчає сфера обслуговування. Якщо клієнт прийшов без настрою і йому все немиле, то ти маєш його розслабити і знайти ту віртуальну ниточку, яка допоможе хоч на кілька поверхів підняти настрій цієї людини.

Та офіціантами – зможуть не всі.

Багато новеньких приходить і вже за день розуміють, що це не їхнє. Вони напружені стоять у залі весь день. А ввечері відчуття, ніби зі спортзалу.

Через силу у цій сфері ти не будеш. Тому підходити, спілкуватися, прибирати зі столу – це треба любити.

 

«Чому ви директор і прибираєте зі столу?»

Часто чую це в свій бік. І мене дивує це. Як чому? Тому що повна посадка. Чому б не допомогти персоналу?

 Тим більш я все бачу із середини. Я не сиджу у кабінеті на верху і розслаблена п’ю каву.

Мені не цікаво хто витре стіл: адміністратор, офіціант чи я. Мені головне – комфорт відвідувачів.

«У нас не колектив, а – команда!»

У нас симбіоз кухні, офіціантів і керівництва. Ми всі одне одному допомагаємо. Це не є проблема.

Якщо у нашій робочій сім’ї з’являється новий член, то ми відразу скануємо: вона працює в задоволення чи через «не можу». Це важливо. Бо тоді псується клімат всередині колективу. Хай краще в нас не буде вистачати когось, ніж брати того, хто буде «заражати» негативом інших.

А ще в нас є правило: ми не переносимо свої особисті справи на роботу. Дім є дім, робота – робото! Свої проблеми залиште за дверима. бо и не працюєте, у вас втрачається зосередженість.

 

 

«Обирайте те, що любите. Працюйте там, де хочете»

Робота повинна бути цікавою.

Важливо розрізняти що подобається, але важко дається і що не подобається і теж нелегко.  Слухайте себе. Дослухайтеся до свого серця.

а.jpg
Авторка: Анжеліка Музиченко